Рыжик_УникумуS, 34 - 23 января 2008 01:02

Лежу нерухомо,потопаю у темряві,
Задихаюсь у сумерках,рву,як тернями
Серце своє твоїми словами глибокими,
Катую себе твоїми губами солодкими.

Як останньою склянкою трунку
Тобою серце втрою я.
Як у останньому цілунку
З тобою зіл'юсь я.

Мої спогади-ворони,круки-птахи сумні
Літають,крилами ріжуть в моїй голові
Зривають з очей сльози щастя німі
Я не вірила.Але все ж-ми не самі.

Я раніш не жила-чи то пак-існувала,
Я все мала в житті,тільки щастя-не мала.
А без щастя життя-монолітне,убоге
Але ж маю тепер,чому ж плачеш,небого?

Чи собі я брешу,запевняючи Бога,
Що тебе не люблю,що не в'же нічого
Нас.Може й так?Може щастя хвилина
Промине,пробіжить,до когось полине...

Ти не справжній-хай так я вважала
Чи ти є?Зрозумій,я не знала
Що такі,як і ти,ще досі існують:
Ходять,сплять і говорять,а одного -люблю я.

Я лежу на канапі,відлітаю до Місяця
Що так тягне до себе,у віконичку світиться.
Тільки спогади млосні тягнуть мене до землі
Нитки кохання мене обвивають-ніжні й тонкі.

• 
• 
•